Vector розповів історію, яка сьогодні звучить майже як діагноз українському ринку. Соціальний бізнес хоче змінювати світ, але венчурні інвестори прагнуть швидкого прибутку. Чи можливо поєднати ці дві логіки?
Соціальні стартапи в Україні опинилися у пастці. Венчурні фонди вимагають «єдинорогів», а імпакт-інвестори дають дрібні гранти. У результаті фаундери змушені витрачати роки на бюрократію і «мозаїчні» заявки, тоді як їхні користувачі потребують допомоги тут і зараз.
Соціальний бізнес у нас поки що не про масштабування і венчурні мільйони. Він про виживання — і це головна проблема, з якою стикається нова генерація українських підприємців.
200 пітчів і жодного чека
Медичний стартап «Турбота24» мав усі шанси стати історією успіху. Продукт, що допомагає онкопацієнтам отримати доступ до лікування, команда з фахівців у медицині, технологіях і психології, амбіція вийти на британський ринок. Але після року пошуків інвестицій результат виявився нульовим: понад 200 пітчів — і жодного чека.
«Ми не можемо рости як класичний технологічний стартап, — пояснює фаундер Гоша Акімов. — Окрім економічних показників, у нас є метрики впливу на життя людей. Це довший і складніший процес. Для венчурів — занадто повільний».
У підсумку «Турбота24» згорнув амбіції міжнародної експансії та сфокусувався на українському ринку, працюючи з приватними клініками, страховими компаніями й державними програмами.
Чому венчури не інвестують у «соціалку»
Відповідь інвесторів проста: соціальний ефект — це добре, але він не замінює бізнес-модель.
-
Toloka прямо ставить питання: «Це бізнес чи благодійність?» Якщо друге — тоді це не про венчур.
-
1991 Ventures визнає: готові інвестувати у засновників із місією, але impact не може бути єдиним критерієм. «Інвестор повинен повернути капітал із прибутком», — наголошує CEO фонду Віктор Гурський.
Український ринок теж стає фактором відмови. Для венчурної логіки $100 млн ARR — це нижня планка. Дійти до таких цифр лише шляхом українських користувачів практично нереально.
Гранти замість великих чеків
Там, де венчурні фонди закривають двері, з’являються імпакт-інвестори. Але масштаби тут зовсім інші.
-
The Possible Fund & Alliance фінансує соціальні, екологічні та ветеранські бізнеси, середні чеки — від €1000 до €20 000.
-
SILab Ukraine підтримує стартапи грантами та змішаним фінансуванням (грант + поворотна допомога), у середньому до €30 000.
Звучить добре, але для проєкту, що потребує пів мільйона євро, це означає десятки заявок і місяці бюрократії. Фактично — «мозаїчне фінансування», де фаундери змушені збирати гроші по шматках.
Токсичний парадокс
На словах impact став мейнстримом. Майже кожен другий фонд декларує підтримку соціальних ініціатив. Але портфелі розповідають іншу історію: там переважають технологічні продукти без соціального виміру.
Іронія в тому, що найважливіші для суспільства стартапи — у медицині, освіті, відбудові — залишаються без венчурної підтримки. Їхній вибір: виживати на грантах і краудфандингу або перетворювати соціальну місію на другорядний маркетинговий аргумент.
Де є шанс
Попри скепсис інвесторів, існують сфери, де соціальний і бізнес-ефект можуть поєднуватися:
-
охорона здоров’я та mental health,
-
відбудова та підтримка ветеранів,
-
допомога переміщеним особам,
-
defense tech.
Тут є реальний попит і готовність платити — як з боку держави, так і корпорацій. Саме ці напрямки експерти називають найближчим полем для зростання українських impact-проєктів.
Висновок
Соціальні стартапи в Україні опинилися у фінансовій пастці. Венчурні фонди хочуть «єдинорогів», а імпакт-інвестори пропонують десятки дрібних грантів. У результаті підприємці витрачають ресурси на нескінченні заявки, тоді як їхні користувачі потребують рішень уже зараз.
Це головний виклик: довести, що соціальний ефект може бути не лише «моральним бонусом», а й економічною стратегією. Бо без цього «соціалка» так і залишиться на грантовій крапельниці — замість венчурних мільйонів.