Цього року два показники розійшлися, і саме в цьому добре видно, як змінюється роль цифрових активів.
Наприкінці вересня сукупна пропозиція стейблкоїнів залишалася приблизно на рівні $304 млрд — нижче травневого максимуму понад $320 млрд. Водночас лише за перші вісім місяців 2026 року обсяг ідентифікованих платежів у стейблкоїнах сягнув щонайменше $401 млрд, приблизно на 42% більше, ніж роком раніше. Близько $43 млрд із цієї суми припало на зарплати та інші виплати працівникам.
Для мене тут важлива не сама цифра. Запас цифрових доларів не оновлює максимум, а платіжна активність продовжує зростати. Це означає, що стейблкоїни дедалі частіше оцінюють не за тим, скільки їх лежить на балансах, а за тим, що з ними роблять.
У Trustee Plus я відповідаю за партнерства, і саме в цій роботі різниця між інвестиційним та платіжним продуктом відчувається найкраще. Інвестор питає про ліквідність, дохідність і потенціал зростання. Людина, яка хоче просто розрахуватися, ставить зовсім інші питання: чи пройде платіж, скільки він коштуватиме і що робити, якщо гроші зависнуть у п’ятницю ввечері.
Це дві різні потреби, які криптоіндустрія довго намагалася обслуговувати одним і тим самим словом — «крипта».
Інвестиційний актив і гроші виконують різну роботу
Біткоїн може бути хорошим активом для людини, яка готова тримати його роками. Але це ще не робить його ідеальним балансом для щоденних витрат.
Коли людина інвестує, зміна ціни є частиною продукту. Вона погоджується на ризик заради потенційного зростання. Коли та сама людина отримує зарплату, відкладає гроші на оренду або має заплатити постачальнику, волатильність уже не перевага, а додаткова невизначеність.
Саме тому побутове використання цифрових активів дедалі сильніше тяжіє до стейблкоїнів. Людині потрібна не криптовалюта як ідея, а знайома одиниця вартості, яка може рухатися новою інфраструктурою.
Це важливий зсув. Масове використання цифрових активів не обов’язково означає світ, де мільйони людей тримають заощадження в BTC і оплачують ним продукти. Значно реалістичніший сценарій — отримати цифрові долари, переказати їх в іншу країну, залишити частину на балансі й витратити решту через звичний платіжний інструмент.
У такій моделі блокчейн перестає бути тим, що людина купує. Він стає тим, через що рухаються її гроші.
Крипта найкраще працює там, де є конкретне тертя
Галузь роками намагалася довести, що платіж криптовалютою кращий за картку в супермаркеті. На мій погляд, це неправильне змагання.
У більшості звичайних покупок картка вже працює прекрасно. Платіж проходить за секунди, покупець не думає про мережеві комісії, а продавцю не потрібно розбиратися в блокчейні.
Цифрові активи цікавіші там, де традиційна система все ще створює помітне тертя.
Один із очевидних прикладів — міжнародні перекази. Середня вартість відправлення $200 у світі досі перевищує 6%, тоді як ціль ООН на 2030 рік — менш як 3%. Для людини, яка щомісяця надсилає частину зарплати родині, різниця навіть у кілька відсотків перетворюється на відчутну суму за рік.
Для бізнесу додається інша проблема. Потрібно платити підрядникам і постачальникам у різних країнах, враховувати банківські години, вихідні, кілька посередників і строки зарахування. Не дивно, що саме розрахунки між компаніями залишаються однією з найбільших категорій реальних платежів у стейблкоїнах.
Тут користувач порівнює не блокчейн із банком як дві ідеології. Він порівнює вартість, час і передбачуваність двох маршрутів.
Якщо традиційний маршрут і так швидкий та дешевий, причин змінювати його мало. Якщо він коштує 6–7%, займає кілька днів або погано працює між конкретними країнами, технологія раптом стає цікавою без жодної розмови про Web3.
Наймасовіша крипта може виявитися невидимою
Звідси випливає парадоксальна річ: що ближче цифрові активи до масового користувача, то менше цей користувач має про них думати.
Йому не потрібно знати, в якій мережі пройшла транзакція. Так само як він не знає, через які сервери пройшло повідомлення в месенджері. Його цікавить результат.
Криптокартка добре показує цю логіку. У Trustee Plus картка має окремий баланс, який можна поповнювати USDC або USDT. Далі користувач розраховується не «криптовалютою в магазині» в буквальному сенсі. Продавець отримує звичайний картковий платіж і може взагалі не знати, що джерелом балансу був цифровий актив.
Цінність тут не в романтичній можливості заплатити токеном за вечерю. Вона в коротшому маршруті між цифровим балансом і реальною витратою.
Стейблкоїн може прийти як оплата від клієнта з іншої країни, залишитися на балансі, а потім частково піти на покупку через карткову інфраструктуру. Користувачеві не потрібно щоразу окремо виводити всю суму на банківський рахунок лише для того, щоб мати можливість нею скористатися.
Саме так, на мій погляд, цифрові активи й увійдуть у побут: не замінивши всю фінансову систему, а закривши окремі незручні ділянки всередині неї.
Хороший інтерфейс не скасовує правил
Є межа, яку технологічна індустрія любить недооцінювати.
Можна приховати мережеву комісію, зробити красиву кнопку «Оплатити» й провести транзакцію за секунду. Але застосунок не може сам скасувати податки, вимоги до ідентифікації або правила бухгалтерського обліку.
США дають хороший приклад. Для федерального оподаткування криптоактиви там досі вважаються майном. Якщо людина витрачає актив, який подорожчав після покупки, така операція може створити оподатковуваний прибуток. Тобто умовна кава, оплачена біткоїном, може бути не лише платежем, а й відчуженням активу, яке треба врахувати.
Американські законодавці вже обговорюють спрощення для невеликих криптооперацій і окремий підхід до кваліфікованих доларових стейблкоїнів. Але сам факт цієї дискусії важливіший за конкретний законопроєкт: для масових грошей недостатньо, щоб блокчейн був швидким. Решта системи теж має не створювати зайвого тертя.
І тут стейблкоїни знову мають природну перевагу перед волатильними активами. Регулярно витрачати баланс, який має залишатися близько до $1, простіше, ніж актив, кожна покупка якого одночасно фіксує частину інвестиційного результату.
Тому майбутнє повсякденних цифрових грошей, найімовірніше, значно більше пов’язане зі стейблкоїнами, ніж із оплатою волатильними токенами.
Платіжний продукт перевіряють значно жорсткіше
Є ще одна причина, чому перехід від інвестицій до щоденного використання складніший, ніж здається.
Трейдер може пробачити застосунку годину технічних робіт. Якщо позиція нікуди не зникла, він повернеться пізніше. Людина біля каси чекати не буде.
Для платіжного продукту навіть 99% успішних операцій — поганий результат. Це означає, що один із кожних ста платежів не проходить. Якщо людина користується сервісом регулярно, вона швидко потрапить саме в цей один відсоток і запам’ятає не дев’яносто дев’ять успішних операцій, а одну відмову в найбільш незручний момент.
Тому справжня платіжна інфраструктура будується навколо речей, про які майже не пишуть у рекламних матеріалах: резервування, боротьби з шахрайством, зрозумілих лімітів, повернень, моніторингу операцій і підтримки, яка здатна швидко пояснити, де знаходяться гроші.
Для криптокомпаній це нова планка. Вони конкурують уже не з іншим блокчейном, а з карткою, банківським застосунком і Apple Pay.
І користувач не дасть продукту знижку лише тому, що під ним працює більш цікава технологія.
Інвестиційна і платіжна крипта просто розійдуться
Я не думаю, що інвестиційна функція цифрових активів кудись зникне. Швидше за все, остаточно розділяться два сценарії.
Одні активи люди й надалі триматимуть через очікування зростання або як довгострокові заощадження. Інший баланс використовуватимуть для зарплати, переказів і щоденних витрат. Це можуть бути різні активи, а інколи й різні продукти.
Побутовий шар при цьому, найімовірніше, буде переважно стейблкоїновим. Не тому, що стейблкоїн технологічно цікавіший за біткоїн. Просто гроші для щоденного життя мають виконувати дуже нудну функцію: сьогоднішні $100 бажано й завтра рахувати приблизно як $100.
А сама криптоінфраструктура поступово зникатиме з екрана. Користувач бачитиме доларовий баланс, кнопку «Надіслати» та картку. Яка мережа провела переказ, де відбулася конвертація і який саме цифровий актив використовувався всередині маршруту, дедалі частіше буде питанням для розробників і фінансової інфраструктури.
Приблизно тому ми й підтримали всеукраїнський конкурс «Фінансовий світ 2030». Тут цікаво не вгадати, скільки коштуватиме конкретний токен у 2030 році. Значно важливіше зрозуміти, якими властивостями мають володіти гроші, щоб люди користувалися ними щодня.
Коли «нічого не сталося» — це і є успіх
Тому я б не казав, що крипта перестає бути інвестицією.
Вона перестає бути лише інвестицією.
До питання «скільки це коштуватиме через рік?» додається значно прозаїчніше: «що я можу зробити з цими грошима сьогодні?».
Отримати оплату за роботу. Переказати гроші людині в іншій країні. Зберігати доларовий баланс. Розрахуватися карткою. Провести операцію ввечері або у вихідний, коли традиційний маршрут може бути повільнішим.
Ці сценарії значно менш видовищні, ніж актив, який виріс удвічі. Але саме тому в них більше шансів залишитися після завершення чергового ринкового циклу.
Для інвестиційного активу успіх видно на графіку.
Для грошей успіх виглядає набагато нудніше: платіж пройшов, кошти дійшли, і людині не довелося думати, яка технологія все це забезпечила.