Життя, Кар'єра, Новини, Поради

Чому я ніколи не біжу на літак. Есе співзасновника Netflix Марка Рендольфа

18 Квітня, 2021

До пандемії COVID-19 я багато часу проводив в аеропортах. І незалежно від міста або часу доби завжди спостерігав одну і ту ж картину. Змучений пасажир біжить через термінал і тягне за собою валізи, шарфи, а іноді й маленьких дітей у відчайдушній спробі встигнути до виходу на посадку, поки він не закрився.

Коли я бачу таке, я тільки качаю головою.

І це не тому, що я так задоволений собою, оскільки приїхав на свій рейс завчасно. А тому що за десятиліття подорожей я зрозумів одну річ:

Ніколи, ніколи не потрібно бігти на літак!

Насправді це свого роду філософія. Я пізнав її в Парижі, в 1980-х роках, коли, гарненько пропотівши у своєму вовняному пальті, сидів на середньому сидінні готувався до зльоту «Боїнга-727».

Тоді я працював в європейській штаб-квартирі Borland Software. Вона перебувала в Парижі, але у компанії були регіональні офіси по всій Європі. На тижні мені було потрібно відвідати три або чотири з них, причому на кожен зазвичай закладався один робочий день. Я міг вилетіти з Парижа раннім рейсом, приземлитися в Мадриді о восьмій ранку, провести день в якомусь конференц-залі і тієї ж ночі полетіти додому. А вранці все повторювалося, але вже з Лондоном або якимось іншим європейським містом.

Я літав 6-8 разів на тиждень і швидко навчився набору лайфхаків. Наприклад, як складати згорнутий ремінь в комір запасної сорочки, щоб вона не м’ялася в ручній поклажі; в якому кафе міланського аеропорту подають кращий капучино; і як нишком подрімати в залі підвищеної комфортності SAS в Копенгагені.

Але на те, щоб усвідомити всю безглуздість бігу на літак, потрібен час. А необхідність трохи побігати виникала у мене регулярно. У Стокгольмі я міг потрапити в пробку, а в Амстердамі – затриматися на зустрічі. І тоді відразу після проходження паспортного контролю я в своїх чорних оксфордах і з краваткою за плечем здійснював спринтерський ривок до потрібного виходу на посадку.

У той знаменний день в Парижі події розгорталися схожим чином. Я дістався до літака буквально за кілька хвилин до запланованого вильоту і спочатку був вельми гордий своїм божевільним забігом через аеропорт Шарля де Голля. Так, я спітнів, мені було некомфортно, але я встиг!

Після цього літак продовжував стояти з відкритими дверима. Минуло п’ять хвилин, потім десять. Двоє-троє розслаблених пасажирів увійшли в двері та неквапливо зайняли свої місця. Ніхто з них не спітнів.

Минуло 20 хвилин. Потім 30. До того часу, коли двері нарешті закрилися і літак піднявся в повітря, я промаринувався у власному поту більше години.

Я міг встигнути на цей рейс із зав’язаними очима і на милицях.

Я був фрустрований. Але в той же час мені стало цікаво з’ясувати, як часто біг в аеропорту реально впливає на кінцевий результат.

Поки ми летіли, я проаналізував свою особисту статистику. За останній рік я бігав на рейси приблизно 50 раз, але не зміг пригадати жодного випадку, коли встиг би в найостаннішу секунду. Кожен раз я або добирався до місця з запасом, або залишався один в залі очікування і спостерігав, як мій літак злітає без мене.

Порівнявши свій досвід з іншими часто подорожують людьми, я прийшов до висновку, що біг на літак має значення лише в одному зі ста випадків. І запевняю вас, одновідсотковий шанс на успіх не вартий того, щоб потіти псувати свій зовнішній вигляд, а  також ловити на собі зневажливі погляди інших людей. Один відсоток просто не заслуговує такого стресу.

За наступну чверть століття я налітав близько трьох мільйонів миль і більше жодного разу не бігав на рейс.

Ця історія – не просто лайфхак для мандрівників. Це символ підходу до того, як вибудовувати баланс між роботою та особистим життям.

Зараз все поясню.

Підприємці та керівники компаній часто вихваляються своєю увагою до деталей. Вони особисто беруть участь у всіх переговорах, щоб вивірити кожен пункт угоди. Вивчають рішення своїх підлеглих, щоб переконатися в їх правильності. Міняють розмір шрифту в презентації, оскільки вважають, що навіть така деталь може виявитися вирішальною при укладанні угоди.

Мені доводиться вислуховувати таке регулярно. Знаєте, що я при цьому чую? Тупіт людини, що біжить на свій рейс.

Ризикну припустити, що в 99% випадків ці деталі не мають взагалі ніякого значення. Звичайно, ви можете підправити договір або вибрати шрифт, який буде кращим, ніж у ваших менш досвідчених колег. Але чи дійсно це зіграє вирішальну роль? Припустимо, ви укладете цю угоду, але, швидше за все, ви б уклали цю угоду в будь-якому випадку. А якщо ні? Ну, будемо відверті, навряд ваша єдина проблема це розмір шрифту.

Головне, що вам необхідно для укладення угоди, ви робите не о четвертій годині ранку в останній момент. Ви робите це за два тижні до призначеної зустрічі.

Ви спізнилися на літак не в той момент, коли недостатньо швидко бігли через пункт огляду. Ви спізнилися на нього за три години до вильоту, коли проспали будильник.

І що ж у підсумку важливіше? Напружений і повний стресу біг з ймовірністю успіху в один відсоток? Або приємний день, який не буде затьмарений розтягненням щиколотки поруч закусочної Cinnabon в аеропорту?

Протягом усієї своєї кар’єри я наполегливо прагнув зберігати баланс між особистим життям і роботою. У своїй книзі я пишу про події вечорів щовівторка з дружиною. За останні 30 років в цей день я повністю відмежовувався від справ. Дощ чи сонце, є криза чи ні – рівно о 5 годині вечора я їхав і проводив час зі своїм кращим другом. Ми ходили в кіно, вечеряли або просто прогулювалися по магазинах в центрі міста.

І ніщо не могло стати цьому на заваді. Ні зустрічі, ні наради, ні питання або звернення, що надійшли в останню хвилину. Якщо хто-небудь хотів мені щось сказати о 16:55, значить, ця людина проводжала мене до автомобіля на парковці.

Ті вечора вівторка допомогли мені залишатися при здоровому глузді. І вони дозволяли мені бачити мою роботу в перспективі. Виявляється, набагато легше зрозуміти, що робиш, коли час від часу відволікаєшся.

Ця зустріч може почекати до ранку. Це завдання можна доручити комусь іншому. Компанія не розориться тільки через те, що ви не прикували себе наручниками до столу.

Іноді проблема здається великою лише тому, що ви не бачите нічого, крім неї. Ось чому я раджу всім своїм знайомим підприємцям подбати про те, щоб у них було життя поза роботою. Щоб у них були хобі, компанія друзів або щось ще, крім сидіння за комп’ютером.

Я їм раджу зайнятися своїм життям – це допомагає роботі.

Ну а якщо ви перебуваєте в аеропорту і поспішайте на свій рейс, головне – не спітніти.

Підпишіться на e-mail розсилку Українського Спектру

«Український Спектр» в Telegram – коротко про головне один раз на день
Підписатись на канал

Ми у соціальних мережах:

Ми у соцмережах:

Слідкуйте за UAspectr у Facebook або ж читайте усе найцікавіше у нашому каналі в Telegram
Menu