Не забудьте поширити ❤️
Письменник і підприємець, співзасновник Y Combinator розповідає, як писати корисні людям есе.
Яким має бути есе? Багато людей скажуть, що переконливим. Багатьох з нас учили, що есе має бути саме таким. Але я думаю, можна поставити більш амбітну мету: есе має бути корисним.
Почнемо з того, що воно повинно бути правдивим. Але цього не достатньо. Правдивості легко домогтися, якщо використовувати розпливчасті формулювання. Це поширений недолік академічного письма. Якщо ви взагалі нічого не знаєте про проблему, то не помилитеся, сказавши, що проблема складна, що потрібно враховувати безліч чинників, що помилково сприймати її занадто спрощено, і так далі.
Ці твердження, хоча вони і правдиві, нічого не говорять читачеві. Корисні тексти містять заяви настільки сильні, наскільки можливо, щоб вони не були при цьому помилковими.
Чому у розумних людей з’являються погані ідеї: експеримент засновника Y Combinator Пола Грема
Наприклад, більш корисно сказати, що Пайкс Пік знаходиться ближче до центру Колорадо, ніж просто десь в Колорадо. Але якщо я скажу, що він розташований точно в центрі Колорадо, це буде занадто, тому що він стоїть трохи на схід від центру.
Точність і коректність подібні силам, що притистоять. Легко задовольнити одне, ігноруючи інше. Зворотний бік розмитого академічного письма – смілива, але помилкова риторика демагогів. Корисний твір – сміливий, але правдивий.
Крім того, есе розповідає людям щось важливе, що принаймні деякі з них ще не знали.
Розповісти людям те, чого вони не знали, не завжди означає здивувати їх. Іноді це означає сказати їм те, що вони підсвідомо знали, але ніколи не висловлювали словами. Насправді ці ідеї можуть бути більш цінними, тому що часто вони більш фундаментальні.
Отже, корисні тексти говорять людям щось правдиве і важливе, те, чого вони ще не знали, і кажуть це якомога менш двозначно.
Не варто очікувати, що ідея буде новою для всіх. Будь-яка ваша ідея, швидше за все, вже з’явилася колись хоча б у однієї людини з 7 мільярдів жителів планети. Достатньо, якщо ідея буде новою для безлічі читачів.
Те ж саме стосується правдивості, важливості і сили. По суті, чотири компоненти можна перемножити, як числа, щоб отримати оцінку корисності. На мій погляд, це дуже спрощений, але все ж вірний підхід.
Як можна гарантувати, що ваші твердження вірні, нові і важливі? Хочете вірте, хочете ні, але є одна хитрість. Я дізнався про неї від свого друга Роберта Морріса, який боїться зморозити дурість. Його підхід – нічого не говорити, якщо не впевнений, що це варто почути. Іноді буває важко дізнатися його думку з будь-якого питання, але якщо вже він її висловлює, то зазвичай ця думка вірна.
Це означає, що, написавши погане речення, ви не повинні його публікувати. Потрібно його видалити і спробувати знову. Часто доводиться відмовлятися від чотирьох або п’яти абзаців. Іноді від усього есе повністю.
Не можна ручатися, що кожна ваша ідея хороша, але можна бути впевненими, що кожна опублікована хороша, оскільки інші ви просто не публікуєте.
Я зазвичай пишу першу чернетку швидко, пробуючи всілякі ідеї. Потім кілька днів займаюся ретельним переписуванням.
Я ніколи не намагався порахувати, скільки коректив вношу в есе, але впевнений, що деякі речення я прочитав разів сто, перш ніж опублікувати. Зазвичай деякі уривки дратують. Іноді тому, що написані кострубато, а іноді – бо я не впевнений, що вони коректні. Роздратування починається підсвідомо, але після десятого або близько того прочитання я говорю «Тьху, знову це» кожного разу, коли доходжу до цього моменту. Це як колючка, за яку чіпляється рукав, коли ти проходиш повз. Зазвичай я не публікую есе, поки не позбудуся таких моментів – поки не зможу прочитати весь текст без відчуття, що за щось зачепився.
Іноді я пропускаю речення, яке здається незугарним, якщо не можу придумати спосіб перефразувати його, але ніколи свідомо не пропускаю фразу, яка здається некоректною. Цього ніколи не можна робити. Якщо речення здається неправильним, все, що вам потрібно зробити, це запитати себе, чому, і зазвичай у вас в голові вже є заміна.
У цьому у авторів есе є перевага перед журналістами. У нас немає дедлайнів. Можна працювати над текстом стільки часу, скільки потрібно, щоб відшліфувати його. Взагалі не потрібно публікувати есе, якщо воно не виходить. Помилки, схоже, втрачають мужність перед обличчям ворога з необмеженими ресурсами. Або так здається. На ділі ж тут просто різні очікування. Ви, як батько, що говорить дитині: «Ми можемо сидіти тут всю ніч, поки ти не з’їси свої овочі». Правда, в цій ситуації ви – і дитина теж.
Я не кажу, що помилки виключені. Наприклад, я додав пункт «с» в одну зі статей після того, як читачі відзначили, що я його пропустив. Але на практиці можна позбутися майже від усіх.
Як знайти важливу тему? У мене є одна хитрість, яку я також пропоную молодим засновникам при пошуку ідей для стартапу: зробити те, що ви самі хочете. Можна стати посередником для читача. Читач не надто відрізняється від вас, тому якщо ви напишете про те, що вам здається важливим, це, швидше за все, буде важливо і для значного числа читачів.
У важливості є два фактори – кількість людей, для яких важлива якась тема, і те, наскільки вона важлива. Це не прямокутник, а щось на кшталт гребеня, як сума Рімана.
Щоб тема була новою, напишіть про те, про що ви багато думали. Так ви теж можете бути посередником для читача. Все, що вас дивує в якійсь темі, ймовірно, також здивує значне число читачів. І тут, як з правильністю і важливістю, ви можете використовувати техніку Морріса, щоб переконатися, що так і буде. Якщо при написанні есе ви не дізналися нічого нового вже не публікуйте його.
Щоб оцінити новизну, вам потрібна смирення, тому що визнання новизни ідеї означає, що раніше ви цього не знали. Впевненість і смиренність часто розглядаються як протилежності, але в цьому випадку, як і в багатьох інших, впевненість допомагає вам бути смиренними. Якщо ви знаєте, що маєте експертні знання з якоїсь теми, ви можете вільно визнати, що не знали чогось, тому що можете бути впевнені – більшість інших людей теж цього не знають.
Четвертий компонент корисного тексту – сила – складається з двох аспектів: розумного мислення і вмілого використання застережень. Вони врівноважують один одного, як акселератор і зчеплення в автомобілі з механічною коробкою передач. Намагаючись уточнити формулювання ідеї, ви відповідним чином коригуєте застереження. Щось, в чому ви впевнені, ви можете сказати прямо, як я зробив з чотирма компонентами корисного есе. Моменти, які здаються сумнівними, слід подавати у вигляді припущень.
Уточнюючи ідею, потрібно прагнути до мінімальної кількості застережень. Але рідко коли можна звести їх до нуля. Іноді цього і не потрібно.
Дехто каже, що застереження роблять тексти слабшими. Наприклад, що не потрібно починати пропозицію з фрази «Я думаю», тому що, якщо ви це говорите, то, звичайно, ви так думаєте. І це правда: «я думаю, що х» звучить слабше, ніж просто «х». І саме тому вам потрібно це «я думаю». Для того, щоб висловити свою ступінь впевненості.
Але застереження може виражати безліч речей: наскільки широко щось застосовується, як добре ви це знаєте, наскільки ви раді тому, що це так, навіть те, як це можна було б сфабрикувати. Тому не варто недооцінювати застереження. Це важливий навик, а не просто якийсь податок, який ви повинні заплатити, щоб не сказати щось неправильно. Тому вчіться і використовуйте його в повному обсязі. Можливо, це не половина успіху при пошуку хороших ідей, але точно частина успіху.
Є ще одне, до чого я прагну при написанні есе: говорити якомога простіше. Але я не думаю, що це компонент корисності. Тут питання в ставленні до читачів. Так ви допомагаєте їм розуміти правильно те, що говорите. Помилка більш очевидна, коли виражається простою мовою. Але я визнаю, що пишу просто не лише заради читача або тому, що це допомагає зрозуміти речі правильно, а тому, що так я не використовую занадто багато чудернацьких слів. Вони виглядають недостатньо елегантно – як занадто довга програма.
Я розумію, що деяким людям добре дається витіювате письмо. Але якщо ви не впевнені, що належите до них, намагайтеся писати якомога простіше.
Я вважаю, що формула «важливість + новизна + правильність + сила» – це рецепт гарного есе. Але я повинен попередити, що іноді це рецепт для того, щоб звести людей з розуму.
Корінь проблеми – новизна. Люди не завжди бувають вдячні, коли ви розповідаєте їм те, чого вони не знали. Іноді люди чогось не знають тому, що не хочуть цього знати. Зазвичай в зв’язку з тим, що це суперечить якимось їхнім заповітним переконанням. Тому, якщо ви шукаєте нові ідеї, гарне місце для цього – популярні, але помилкові переконання. Навколо кожного поширеного помилкового переконання існує мертва зона ідей, які відносно мало досліджені, оскільки суперечать йому.
Сильно виражені тези можуть тільки погіршити справу. Якщо і є щось, що дратує людей сильніше, ніж протиріччя їх переконанням, так це категоричне протиріччя.
Плюс, якщо ви використовували техніку Морріса, ваш текст буде здаватися досить впевненим. Можливо, образливо впевненим для людей, які з вами не згодні. І ви насправді впевнені в цьому, адже ви публікуєте тільки те, в чому не сумніваєтеся. Людям, які з вами не згодні, здасться, що ви ніколи не визнаєте свою неправоту. Насправді ви постійно визнаєте, що помиляєтеся. Ви просто робите це до публікації, а не після.
І якщо ваш текст максимально простий, це теж погіршує ситуацію. Стислість – це схильність до управління. Якщо подивитися, як хтось подає небажані новини з більш слабкої позиції, можна помітити, що вони частіше використовують багато слів, щоб пом’якшити удар. А бути коротким означає бути грубим в тій чи іншій мірі.
Іноді корисно навмисно сформулювати твердження слабше, ніж ви насправді маєте на увазі. Написати «можливо» перед чимось, в чому ви абсолютно впевнені. Але зазвичай автори при цьому як би підморгують.
Я не часто це роблю. Це банально – використовувати іронічний тон для всього есе.
Можна подумати, що якщо докласти максимальних зусиль, есе буде невразливим для критики. Це в якомусь сенсі так. Воно буде невразливим для реальної критики. Але на практиці це мало втішає.
На ділі сила корисного тексту робить його особливо уразливим до того, що його неправильно зрозуміють. Якщо ви висловили ідею якомога сильніше, не роблячи її помилковою, все, що потрібно зробити комусь іншому – трохи перебільшити те, що ви сказали, і тепер вона вже помилкова.
Велику частину часу люди роблять це несвідомо. Одна з найбільш дивовижних речей, які ви виявляєте, починаючи писати есе, полягає в тому, що люди, які не згодні з вами, рідко не погоджуються з тим, що ви насправді написали. Вони інтерпретують ваші слова і не погоджуються з власним трактуванням.
Можна попросити людину, яка це робить, процитувати конкретне речення або уривок, які він вважає неправдою, і пояснити, чому. Але на жаль, це у людей ніколи не виходить.
Чи потрібно передбачати можливі невірні інтерпретації? Так, якщо мова йде про такі інтерпретаціях, які може допустити розумна і доброзичлива людина. Насправді іноді краще сказати щось трохи вводить в оману, а потім поправитися, ніж намагатися сформулювати все правильно з першого разу.
Але я не думаю, що ви повинні явно попереджати неправильне тлумачення в самому тексті. Есе – це місце зустрічі з чесними читачами. Не потрібно ставити грати на вікнах, щоб захиститися від шахраїв. Можна в заключних примітках обговорити можливі невірні тлумачення. Але не думайте, що ви можете передбачити їх всі. Люди досить винахідливо спотворюють чужі слова, коли їм говорять те, що вони не хочуть чути, а також придумують обгрунтування для того, що їм хочеться сказати, хоч вони і знають, що не варто цього робити.
Як і з більшістю інших занять, спосіб навчитися краще писати – це практика. Але як почати? Тепер, коли ми вивчили структуру корисних текстів, ми можемо перефразувати це питання точніше. Яке обмеження знімати спочатку? Перша важлива складова: кількість людей, яким небайдуже те, що ви пишете.
Якщо звузити тему, то можна знайти ту сферу, де ви можете виступити експертом. Напишіть спочатку про неї. Якщо є всього десять читачів, яким це цікаво, це нормально. Ви їм допомагаєте. Пізніше ви зможете розширити коло тем, на які пишете.
Є інше обмеження, яке можна відразу відпустити: публікація. Написання есе не обов’язково означає публікацію. Це може здатися дивним, оскільки зараз прийнято публікувати кожну випадкову думку, але у мене такий підхід. Я пишу в блокноті начерки для есе протягом 15 років. Я не публікував їх, навіть не планував. Я писав їх, щоб прояснити щось для себе. Але коли з’явився інтернет, я був уже готовий.
До речі, Стів Возняк робив те ж саме. У старших класах він малював комп’ютери на папері для розваги. Він не міг зібрати їх, тому що у нього не було грошей на комплектуючі. Але коли Intel випустила 4K DRAM в 1975 році, він був готовий.
Хіазм: як використовувати риторичний прийом в текстах
Скільки ж есе залишилося написати? Відповідь на це питання, мабуть, найзахопливіша річ, яку я дізнався про написання есе. Залишилося написати майже всі.
Хоча есе – старий жанр, його використовували не так вже активно. В епоху друкованих видань публікація коштувала дорого, і на таку кількість есе не було попиту. Ви можете опублікувати есе, якщо вже добре відомі завдяки іншим творам, наприклад, романам. Або можна писати рецензії на книги, щоб висловити свої власні ідеї. Але насправді не було прямої дороги до того, щоб стати есеїстом. Це означало, що есе було написано небагато, а ті деякі, що були написані, присвячені вузькому колу питань.
Тепер, завдяки інтернету, дорога є. Будь-хто може опублікувати есе в інтернеті. Ви починаєте навпомацки, але принаймні, ви можете почати. Не потрібен чийсь дозвіл.
Іноді трапляється, що якась область знань роками не проявляє активності, поки якісь зміни не доводять її до вибуху. Так сталося з криптографією і теорією чисел. Інтернет робить те ж саме з есе.
Вражає не те, що багато про що можна ще написати, а те, як багато маєте відкрити. Є певний тип ідей, які найкраще виявляються при написанні есе. Якщо більшість есе все ще не написані, то і більшість таких ідей все ще не відкриті.
Ми у соцмережах: