Не забудьте поширити ❤️
Компанія «Профпереклад» у своїй колонці на сайті MC.today розповіла про Генрі Форда та його шлях до багатства. Ми в UAspectr ділимось з вами найцікавішим.
Автомобіль – не іграшка для гонок
Я пішов зі служби 15 серпня 1899 року і зайнявся автомобільною справою.
У той час попиту на автомобілі ще не було – як і у випадку з будь-яким нововведенням. Їх сприймали приблизно так само, як літак.
Це був досить ризикований крок, адже у мене не було грошей. Все, що залишалося від витрат на життя, я пускав на досліди. Втім, моя дружина була зі мною солідарна, вона вважала, що автомобіль кидати не можна – треба йти вперед, до перемоги або поразки.
Спочатку «Безкінна коляска» вважалася якимсь дивацтвом і пустощами. Багато розумників приводили масу аргументів, чому автомобіль залишиться лише іграшкою. Жодна людина при грошах не бачила ніяких комерційних перспектив автомобільної справи.
Мені незрозуміло, чому кожний новий транспортний засіб зустрічає такий шалений опір. Навіть сьогодні є люди, які вважають легковий автомобіль предметом розкоші, і так само не визнають корисність моторизованої вантажівки.
Спочатку навряд чи хтось здогадувався, яку роль в промисловості може в підсумку зіграти автомобіль. Оптимісти розраховували хіба що на розвиток паралельно з велосипедом. Коли з’ясувалося, що цей винахід і справді заслуговує на увагу, і автомобіль з’явився у продажу, відразу виникло питання – а який з них швидший?
Ця пристрасть до перегонів здавалася мені дивною, але цілком природною. Особисто мене це не приваблювало, але публіка сприймала автомобіль як всього лише іграшку для перегонів. В результаті нам також довелося брати участь у перегонах. Для розвитку галузі це було шкідливо: виробники зосереджувалися не на якості машин, а на швидкості. Відмінна можливість для спекулянтів.
Ледве я звільнився, група підприємливих ділків заснували «Детройтську автомобільну компанію», скориставшись моїм винаходом. Я був головним інженером і володів невеликою часткою в капіталі компанії. Три роки ми збирали машини, більш-менш орієнтуючись на мою першу модель.
Але продавали ми трохи. Мені ніяк не вдавалося знайти підтримку, щоб удосконалювати автомобілі та розширити коло покупців. Всі думали тільки про одне: як би набрати більше замовлень і продати дорожче. Прибуток був понад усе.
Я виступав у ролі інженера і майже не міг вплинути на політику компанії. Мені стало ясно, що тут мені ніхто не допоможе в реалізації нових ідей. Компанія була лише грошовим підприємством, яке, до того ж приносило мало грошей.
Я вирішив працювати на себе
У березні 1902 роки я покинув пост і твердо вирішив відтепер працювати тільки на себе. «Детройтська автомобільна компанія» пізніше переформувалася в Cadillac Company і перейшла у власність Леланда.
Я орендував майстерню, одноповерховий цегляний сарай на Парк-плейс, 81. Мені хотілося продовжити експерименти та паралельно вивчити бізнес як слід. Тоді мені здавалося, що потрібно відкинути не дуже вдалий перший досвід і спробувати якось інакше.
З початку 1902 року і до появи Ford Motor Company я займався дослідженнями. У своїй маленькій майстерні я розробляв чотирициліндровий двигун і заодно намагався розібратися в бізнесі. Чи обов’язково бути егоїстом і гнатися за грошима, як показував мені попередній досвід?
За цей період, з моменту винаходу моєї першої машини та до заснування компанії, я зібрав близько 25 автомобілів. 19-20 з них були сконструйовані спільно з «Детройтською автомобільною компанією».
Автомобіль пройшов перший етап розробки, на якому йому було досить всього лише рушити з місця. Тепер треба було показати швидкість. Олександр Уінтон з Клівленда, творець «уінтоновського» автомобіля, був тодішнім чемпіоном Америки у перегонах та був готовий помірятися силами з будь-яким охочим.
Я сконструював двоциліндровий мотор більш компактного типу, поставив його на шасі, з’ясував, що він може розвивати пристойну швидкість, і домовився з Вінтоном про змагання. Ми зустрілися на іподромі Гросс-Пойнт в Детройті. Я переміг. Це були мої перші перегони, і вона послужила дуже своєчасною рекламою.
Поки не покажеш швидкість свого автомобіля і не переможеш на ньому інші перегонові моделі, люди навіть не подивляться у твою сторону. У мене з’явилися нові амбіції – сконструювати саму швидкохідну машину у світі. Так я створив чотирициліндровий двигун. Але про це пізніше.
Королі Африки. Як українці запустили багатомільйонний бізнес в Нігерії, купили OLX і стали першими на ринку. Історія Jiji
Що мене хвилювало в бізнесі
Найдивнішим у бізнесі було надмірна увага до фінансової частини та практично повне ігнорування сервісу. Мені здавалося, що процес якраз повинен бути зворотним – тобто, спочатку хороша робота, потім гроші, а не навпаки.
Друге, що мене дивувало – загальна байдужість до вдосконалення методів виробництва. Всі вважали, що достатньо продати готовий продукт і отримати гроші. Іншими словами, продукт проводився не заради користі, яку він міг принести людям, а тільки заради грошей.
Оцінювали його відповідно – скільки за нього можна отримати, і нікого не хвилювало, чи задоволений при цьому клієнт. До незадоволеного покупця ставилися як до прикрої перешкоди. Або ж шукали можливість здерти з нього додатково за виправлення того, що виробник спочатку повинен був зробити як слід.
Ошукані очікування і довіру клієнта навіть не розглядали. Наприклад, мало хто цікавився долею автомобіля після продажу. Скільки бензину він споживає за кілометр або яка його реальна потужність – неважливо. Якщо він зламається, і буде потрібно заміна запчастин – значить, власникові не пощастило.
Продавати запчастини за шалену ціну вважалося відмінним бізнесом. Чому б і ні? Раз людина вже купила машину, значить, їй знадобляться запчастини, і він буде готовий за них заплатити.
Автомобільний бізнес ніяк не можна було назвати чесним. Я вже не кажу про наукову базу в виробництві. Але в цілому він був не гірше, ніж будь-який інший бізнес. У той час багато корпорацій процвітали та заробляли купу грошей.
В автомобілебудування прийшли банкіри, які раніше займалися виключно залізничним транспортом. Однак я досі переконаний, що ціни, прибуток і всі інші фінансові питання врегульовуються самі собою, якщо ти добре робиш свою роботу. Найкраще заснувати маленький бізнес і потихеньку розвиватися шляхом прибутку з нього ж.
Відсутність прибутку – знак власнику, що він даремно втрачає час, і йому в цій галузі не місце. Я жодного разу не бачив причин змінити ці погляди. Проте, я виявив, що ця проста формула (якісна робота за відповідну оплату) діє занадто повільно для сучасного бізнесу.
Підприємці вірили, що краще стартувати з величезним капіталом, а потім випустити та продати якомога більше акцій. У розширення бізнесу вкладали лише те, що залишалося після вирахування всіх витрат і виплат посередникам, та й то вкрай неохоче. Найбільш вдалим варіантом бізнесу вважалося випустити якомога більше акцій і продати їх за високими цінами.
Хороша робота і справедливий прибуток за неї не розглядалися. А я все ніяк не міг збагнути формулу, по якій обчислювали прибуток з кожного вкладеного долара. Скільки потрібно вкласти в продукт, щоб отримати певний прибуток і при цьому зберегти справедливу ціну?
Чому гроші – це не головне
Ті бізнесмени, хто називав себе фінансистами, стверджували, що гроші «коштують» 5-6%. При вкладенні ста тисяч доларів в бізнес інвестор має право встановити відсоток на свої гроші. Якби він поклав їх на ощадний рахунок у банку або інвестував в цінні папери, то міг би отримати певний фіксований дохід.
Таким чином, додавання відсотка до витрат на виробництво в бізнесі називається відсотком на вкладений капітал. Через це згорить безліч підприємств.
Гроші самі по собі нічого не варті, оскільки не можуть створювати цінність. Їх єдина користь у тому, що на них можна придбати (або виготовити) інструменти. Виходить, що гроші коштують стільки, скільки на них можна купити або зробити.
Якщо ви думаєте, що гроші принесуть 5-6% прибутку, вам потрібно вкласти їх туди, де вони можуть цей прибуток принести. Гроші, вкладені у виробництво, не заважають бізнесу (або не повинні заважати). Вони перестають бути грошима і стають засобом виробництва. Значить, вони будуть коштувати стільки, скільки виробляють.
Немає сенсу розраховувати конкретну вартість за певною формулою, яка не має ніякого відношення до фінансової справи. Будь-який прибуток має приходити після виробництва, а не передувати йому.
Бізнесмени вважали, що завдяки інвестиціям можна зробити що завгодно. Якщо не вдавалося з першого разу, вливали ще грошей. Процес такого «рефінансування» нагадував гру з сумнівними результатами – відправити «хороші» гроші слідом за «поганими» (які не принесли користі).
Найчастіше потреба в рефінансуванні виникає через поганий менеджмент. Але якщо не поліпшити якість управління, ваші гроші знову підуть поганим менеджерам, а ті продовжать огидно виконувати свою роботу. Таким чином ви просто відтягуєте Судний день.
До подібних засобів вдаються спекулянти. Гроші не приносять їм користі, хіба що будуть вкладені туди, де робиться справжня робота під керівництвом хороших менеджерів. Але вони не можуть інвестувати їх в таке місце, якщо там хороше управління – пропадає весь сенс спекуляції. Тому спекулянти уявляють, що роблять вигідне вкладення, але насправді це не так. Вони просто витрачають ці кошти.
Для себе я зробив висновок, що ніколи не піду працювати в компанію, яка цінує гроші вище роботи, або де всім заправляють банкіри або фінансисти. Більш того, якщо немає можливості запустити бізнес на службу інтересам суспільства, я краще взагалі не стану їм займатися.
Мій небагатий досвід і особисті спостереження показали мені досить, щоб я зрозумів: бізнес як гра для заробляння грошей не вартий і виїденого яйця. Це не місце для людини, яка хоче чогось досягти.
Я не вважаю, що саме так і варто заробляти, і поки не бачив підтверджень, що така модель працює. Тому що єдиним фундаментом справжнього бізнесу повинен бути сервіс.
Джерело: сайт MC.today
Ми у соцмережах: