Не забудьте поширити ❤️
Відомий маркетолог нарікає на те, що ринок мистецтва перетворився в просто ринок.
Чому деякі картини коштують так дорого?
Роботи Ротко або Матісса стоять мільйони. Мона Ліза безцінна.
На те є чотири причини, особливо актуальні сьогодні, коли відбувається переоцінка культурних цінностей з урахуванням цифрових можливостей:
Краса/прикраса. Люди вішали різні речі на стіни ще до того, як 20 тисяч років тому у Франції з’явилися наскальні малюнки. Щось, що красиве, що нагадує про важливі події або просто про нашу людяність. Це відбувається незалежно від доходу або культури.
Статус/рідкість. Коли золото знайшло свою цінність, люди, які прагнули до високого статусу, стали використовувати його для прикраси своїх будинків. Те ж саме відбулося з духовними реліквіями та предметами старовини. Рідкісні та затребувані зразки декоративного мистецтва знаходять свого роду культурну красу, до якої прагне людина.
Друкована преса. Ще 500 років тому у багатьох людей не було можливості побачити хоча б одну картину (або гобелен). А потім зовсім несподівано зображення стали поширюватися. Дюрер продав багато тисяч примірників восьмого випуску своєї гравюри на дереві, і це було одне з перших відомих творів мистецтва. А Мона Ліза? Картина так цінна, тому що її вкрали якраз тоді, коли газети (кольорові!) отримали широке поширення. Обличчя Мони Лізи було на перших шпальтах газет по всьому світу, що прославило її на кілька поколінь вперед.
З одного боку поширення культури, що виникло завдяки друку, йшло на користь художникам, колекціонерам і торговцям, але з іншого – це стало величезною проблемою. Якщо друковану картинку можна купити за кілька доларів, що хорошого в оригіналі? Як задовольнити тих, хто хоче показати свій статус за допомогою зображень на стінах?
Перша і найкраща версія. І це останній оплот. Оригінальна картина маслом дійсно відрізняється від підписаної репродукції, яка в свою чергу відрізняється від постера для масового ринку. Люди стоять у черзі, щоб побачити відому картину. Вони ахають, підходячи до неї. Вони роблять селфі на тлі картини, і це змінює їх ставлення до себе і світу.
Музеї існують для того, щоб показати людям, що є наша спільна культурна спадщина, результати нашої культури у вигляді оригінальних робіт, створених художниками, яким є що сказати.
Я годинами просиджував в Художньому інституті, просто дихаючи тим же повітрям, що і Магрітт. Я виріс в художній галереї Олбрайт-Нокс в Буффало, поруч з Дюбюффе, О’Кіфф та Стіллом. Марісоль – моя давня подруга. І це було того варте.
Раніше в деяких музеях було заборонено фотографувати. Згодом вони прийшли до висновку, що це нерозумно, тому що обмін фотографіями ні краплі не знижує цінність картини, а, навпаки, додає її (хоча дратівливі спалахи та клацання затвором фотоапарата – це окрема історія).
Ринок живопису на піку – це $50 млрд і більше на рік. Заможні люди й установи купують рідкісні оригінали, а іноді виставляють їх для публіки або для людей, які приходять до них на обід. Коли по іншу сторону від обіднього столу стоїть величезна підписана робота Джилл Грінберг, це незабутньо.
Але сьогодні друкарський верстат вийшов на абсолютно новий рівень. Він зробив деякі картини більш відомими, ніж будь-коли. І створив мільярди зображень, які ніколи не були картинами.
Є мільйони художників, які прагнуть увійти в когорту найдорожчих авторів, що створюють картини для аукціонних будинків і колекціонерів, але далеко не всі досягають цієї мети. І є безліч колекціонерів, які купують картини в надії, що їх вартість зросте, але більшості з них теж удача не посміхається.
Ринок мистецтва став більше просто ринком, а не підтримкою мистецтва, як було раніше. Деякі колекціонери купують предмети мистецтва, які їм не подобаються, просто з впевненості, що система підвищить їх цінність, або тому, що вважають за потрібне купити щось значуще, щоб підтримати свій хиткий статус. Деяких художників змушують створювати картини, вартість яких буде рости. У музеях зберігаються десятки тисяч картин. Заможні колекціонери поміщають безцінні творіння в сховища просто в якості інвестиції, а не заради якихось емоцій, які спочатку передбачає художнє мистецтво.
Сьогодні, якщо ви прекрасний художник і сподіваєтеся заробляти на життя продажем полотен за ціною, яка набагато перевищує їх витрати на виробництво, однієї краси недостатньо. Ринок такого статусу вимагає заступництва і схвалення, і, так, популярності.
І якщо ви кібер-людина, яка збирається просувати NFT (абревіатура від Non-Fungible Token (невзаємозамінний токен), марне скорочення від «неповторний цифровий код, яким легко торгувати і спекулювати»), то варто відзначити:
- Цифрові токени непривабливі.
- Цифрові токени ніколи не змусять когось ойкнути.
- Нікому не хочеться дивитися на ваш жорсткий диск.
- Досить складно показати статус або красу чогось, що не пов’язане з багатовіковими культурними очікуваннями, інституціональним підходом та еволюцією дизайну. А якщо ви не можете показати свій статус або насолодитися красою, то це просто спекулятивна операція.
Люди купують акції й торгують ними, щоб отримати прибуток. Більшості з них значною мірою байдуже, як виглядає фондовий сертифікат.
Я думаю, ми завжди будемо одержимі статусом і завжди будемо шукати красу. Однак я не впевнений, що якісь речі стануть культурною спадщиною, що лежить в основі людського досвіду, тільки тому, що ми можемо їх продавати й оцифровувати.
Ми у соцмережах: